ЗВИЧАЄВІ НОРМИ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА довідник передм. Т.Р.Короткий, Є.В.Лук’янченко

Опис

Норми міжнародного гуманітарного права містяться у двох основних видах джерел – міжнародних договорах та міжнародних звичаях. До міжнародних договорів у сфері МГП відносяться, перш за все, чотири Женевські конвенції з захисту жертв війни від 12 серпня 1949 р. та два Додаткові протоколи до них від 8 червня 1977 р., Додатковий протокол 111 від 2005 р. та значна кількість інших міжнародних договорів, які створюють міжнародні зобов’язання для держав з питань захисту жертв війни (право Женеви) та обмеження засобів та методів ведення війни (право Гааги). Ці зобов’язання носять конкретний та чіткий характер, бо вони містяться у писаній формі, у положеннях міжнародних договорів, відповідно яким сторони збройного конфлікту можуть визначити свої права та обов’язки. Але ступінь участі держав у міжнародних договорах з питань міжнародного гуманітарного права різна. До Женевських конвенцій з захисту жертв війни від 12 серпня 1949 р. приєдналися всі держави світу -196 держав, до Додаткового протоколу І, що стосується захисту жертв збройних конфліктів міжнародного характеру, від 8 червня 1977 р. – 174 держави (3 підписали, але не ратифікували), а до Додаткового протоколу II до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, від 8 червня 1977 р. -168 держав (3 підписали, але не ратифікували). У договорах з права Гааги аналогічна ситуація. Тобто, не всі держави світу пов’язані зобов’язаннями з договорних норм міжнародного гуманітарного права.

Тому важливе значення у міжнародному гуманітарному праві має міжнародно-правовий звичай – у разі універсальності він обов’язковий для всіх держав, всіх суб’єктів, у тому числі недержавних сторін збройного конфлікту. Міжнародний звичай міжнародного гуманітарного права успішно доповнює навіть дуже детальне та розгалужене договірно-правове регулювання.

Звичаєві норми міжнародного права не існують у чітко вираженій формі, вони не закріплені у писаній формі. Звичаєве міжнародне право складається з правил, які приходять із «загальної практики, прийнятої в якості закону» й існують незалежно від договірного права. Звичаї міжнародного гуманітарного права мають вирішальне значення в сучасних збройних конфліктах тому, що вони заповнюють прогалини, залишені договірним правом і, таким чином, зміцнюють захист, який забезпечується жертвам.

Важливість звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права обумовлюється низкою чинників. По-перше, універсальністю застосування відносно всіх держав. Фактично, норми Женевських конвенцій із захисту жертв війни від 12 серпня 1949 р. та Додаткових протоколів до них від 8 червня 1977 р. існують у двох формах – як у формі міжнародного договору, так і у формі міжнародного звичаю, -це так зване паралельне існування. Держави, які не є сторонами Додаткових протоколів, сприймають їхні норми як юридично обов’язкові положення міжнародних звичаїв. По-друге, значення звичаєвих норм особливо важливе для сфер, які недостатньо врегульовані конвенціями, зокрема у разі збройних конфліктів неміжнародного характеру, договірне регулювання яких за кількістю норм та їх деталізацією значно поступається регулюванню міжнародних збройних конфліктів. По-третє, важливе значення має розповсюдження звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права сторонам конфлікту, які не є державами. Посилання на звичаєву природу норм міжнародного гуманітарного права також є корисним аргументом для переконання неурядових збройних груп та невизнаних держав у необхідності їх дотримання.

До звичаєвого міжнародного гуманітарного права нерідко змушені звертатися міжнародні судові установи як Міжнародний Суд ООН, так і міжнародні кримінальні трибунали. Декілька прикладів судової практики з використанням звичаєвих норм: Міжнародний кримінальний трибунал Югославія – Фурунджія Case 1998; Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді – Акайес 1998; Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді – Гаспар Канярукіга 2010; Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді – Лорана Се-манза 2003.

Міжнародно-правові звичаї потребують виявлення та встановлення на основі практики держав та діяльності міжнародних судових установ. Відносно звичаєвого міжнародного гуманітарного права ця праця була проведена Міжнародним комітетом Червоного Хреста за дорученням міжнародного співтовариства. У 1996 р. за підтримки багатьох відомих експертів Міжнародний Комітет Червоного Хреста приступив до масштабного дослідження сучасної практики держав в області міжнародною гуманітарного права з тим, щоб з’ясувати, яке місце в ньому займає звичаєве право.

«Дослідження звичаєвого МГП»1 є авторитетною доктринальною кодифікацією звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права, яка, як правило, відсутня в інших галузях міжнародного права. Це дослідження зайняло майже десять років праці авторитетних експертів – фахівців з міжнародного гуманітарного права за загальною координацією Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Саме тому це доктринальна кодифікація, яка тим паче має велике значення та визнається важливим джерелом інформації щодо обгрунтування, переліку та змісту звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права в силу авторитета Міжнародного Комітету Червоного Хреста та рівня залучених до його підготовки фахівців.

Ця робота завершилась виданням двох томів: «Звичаєве міжнародне гуманітарне право. Норми» (І том) та «Звичаєве міжнародне гуманітарне право. Практика» (II том). У першому томі дається повний аналіз звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права, що застосовуються в умовах збройних конфліктів як міжнародних, так і неміжнародних. Видання містить аналіз норм МГП, що стали правовим звичаєм, і детально викладає договірні норми і практику різних держав у цій галузі. У другому томі на основі національного законодавства, практики національних та міжнародних судових установ та інших джерел аналізується практика держав з питань застосування та визнання звичаєвого міжнародного гуманітарного права. Перший том переведено на російську мову та в форматі PDF розміщено на сайті Міжнародного Комітету Червоного Хреста за адресою: https://www.icrc.org/rus/assets/files/other/customary.pdf, другий том існує в англійській версії та розміщений на сайті Міжнародного Комітету Червоного Хреста за посиланням: https://www.icrc. org/eng/assets/files/other/customary-international-humanitarian-law-ii-icrc-eng.pdf.

Дослідження містить перелік 161 норми, які сформувалися як норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права. Цінність цієї кваліфікації в універсальності звичаєвих норм, їхнього розповсюдження на всі види збройних конфліктів, на всі держави, незалежно від участі у міжнародних договорах, на недержавні сторони збройного конфлікту. Ці норми є квінтесенцію всього міжнародного гуманітарного права, вони сформульовані надзвичайно ємко, просто і конкретно, що робить їх доступними для розуміння без спеціальної підготовки в галузі міжнародного права. Цей факт легко простежується при порівнянні загальної кількості норм в Женевських конвенціях із захисту жертв війни від 12 серпня 1949 р. та Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977 р. – 559 статей без додатків, та Звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права – 161 норма. Також за компактністю викладення Звичаєві норми міжнародного гуманітарного права в рази менші за обсягом.

Видання базується на неофіційному перекладі Звичаєвих норм міжнародного гуманітарного права на українську мову, що був здійснений у 2005 р. фахівцями кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка А.В. Льовіним, О. Р. Поєдинок, Л.Р. Сивко (Кузьменко) за науковою редакцією М.М. Гнатовського та надрукованому у спеціальному випуску в Українському часописі міжнародного права за 2006 р., випуск 2.