ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ КІБЕРЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ ЗА УЧАСТЮ СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ, АБО ТАКОЇ, ЯКА ЗДІЙСНЮЄ ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ПОВ’ЯЗАНУ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ Монографія Аркадій Вейц

Опис

Динамічний розвиток комунікаційних (інформаційних) технологій суттєво вплинув на політичну, соціальну й економічну сфери життя суспільства та людини. В умовах сьогодення більшість службових комп’ютерів і кожен персональний службової особи має підключення до глобальної мережі Інтернет. Сучасні комунікаційні інструменти, ключі до державних інтернет-сервісів, з одного боку, створюють широкі можливості для виконання покладених на службову особу обов’язків, з іншого – ризики вчинення кіберзлочину авторизованим, внутрішнім користувачем. Цей аспект значно ускладнює процес виявлення та розслідування такого кримінального правопорушення.

Фактично слідчі обмежуються притягненням особи за вчинений кіберзлочин, залишаючи без належної уваги наявність технології злочинної діяльності та факт того, що отриману в злочинний спосіб інформацію надалі використовують для вчинення злочину іншої кваліфікації. Виявлення наявності в злочинній діяльності в кіберпросторі співучасті службової особи зумовлює значне розширення кола досліджуваних стороною обвинувачення обставин, посиленої уваги серед них потребують зумовлені діяльністю організованої групи.

Оптимальним шляхом усунення неповноти досудового слідства є вдосконалення методики розслідування кіберзлочинів, визначення особливостей їх розслідування, пов’язаних з участю в злочинній діяльності службової особи або такої, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

Дані статистики Офісу Генерального прокурора 1 засвідчують, що в 2022 році в період дії воєнного стану рівень злочинності у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з паданням публічних послуг, знизився (в 2021 році зареєстровано 18 330 кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, в 2022 році — 11 617, в 2023-му – 14 820). Однак стабільно високим залишається рівень деяких видів кіберзлочинів, зокрема в 2021 році було зареєстровано 1664 випадків несанкціонованих дій з інформацією, яку обробляють в ЕОМ автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігають на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (ст. 362 КК); в 2022 році – 1367; в 2023 році – 1355; кількість окремих видів кіберзлочинів збільшилася в рази: в 2022 році зареєстровано 1403 несанкціоновані втручання в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних мереж (ст. 361 КК), в 2023 році – 2273 такі правопорушення. Аналогічна тенденція прослідковується в звітних статистичних документах Національної поліції України 2. Загалом облік кіберзлочинів, вчинених за участю службової особи, не веде жоден підрозділ правоохоронних органів. З огляду на активність зовнішнього ворога, вербування агентури серед державних службовців, кількість кібератак і тенденцію до їх зростання кіберзлочини, вчинені за участю службової особи або такої, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, становлять особливу небезпеку.

Проблематику теоретичних засад формування криміналістичних методик розслідування окремих видів кримінальних правопорушень комплексно дослідили українські криміналісти (Л. І. Аркуша, В. К. Весельський, А. Ф. Волобуєв, В. А. Журавель, A.В. Іщенко, О. Н. Колесник, В. О. Коновалова, В. С. Кузьмічов,

B.В. Лисенко, О. В. Одерій, М. А. Погорецький, О. В Пчеліна, М. В. Салтевський, В. В. Тіщенко, К. О. Чаплинський, Ю. М. Чорноус, В. М. Шевчук, В. Ю. Шепітько, Б. В. Щуртаін.). Наукові праці В. М. Бутузова, І. О. Воронова, В. Д. Гавловського, В. О. Голубева, М. В. Гуцалюка, С. В. Демедюка, О. М. Лепехи, М. Ю. Літвінова, О. В. Манжай, А. І. Марущака, К. В. Тітуніної, Д. М. Цехана, В. С. Цимбалюка, В. Г. Хахановського, B.П. Шеломенцева присвячено питанням виявлення кримінальних правопорушень й оперативно-розшуковому забезпеченню розслідування кіберзлочинів. Деякі автори безпосередньо акцентували на потребі дослідження кіберзлочинів, вчинених групою осіб, й актуалізації питань встановлення злочинця – внутрішнього (авторизованого) користувача мережі (С. В. Албул, Ю. О. Гресь, В. В. Дараган, О. А. Самойленко, C.В. Самолов, С.С. Чернявський). Попри беззаперечну наукову та практичну цінність праць зазначених авторів, що стали теоретичним підґрунтям цього дослідження, нині постала об’єктивна потреба у визначенні особливостей розслідування кіберзлочинів, вчинених за участю службової особи або такої, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

Автор висловлює щиру подяку за допомогу та підтримку науковому консультанту – доктору юридичних наук, професору О. А. Самойленко, рецензентам та опонентам, усім, хто долучився до підготовки та видання цієї монографії. Також висловлює вдячність практичним працівникам підрозділів правоохоронних органів за сприяння в збиранні емпіричного матеріалу, а також читачам за майбутні відгуки, зауваження та пропозиції.